За останні 19 місяців великої війни російська артилерія перетворила Авдіївку, що на Донеччині, на руїни. Вторгнення Росії змінило рідне місто Олексія Савкевича до невпізнаваності. Не вціліла жодна будівля. Матеріал Радіо Свобода.
Олексій Савкевич везе гуманітарну допомогу в Авдіївку, а на задньому плані піднімається стовп диму. Фото від серпня 2023 року
Уперше я зустрів Олексія, його дружину і дітей в Авдіївці у квітні 2021 року, за рік до повномасштабного вторгнення росії. Тоді Савкевич, професійний перекладач і організатор музичних фестивалів у місті, розмовляв із своєю дружиною, а час від часу було чути як точаться бої багаторічної окопної війни між проросійськими бойовиками і українськими солдатами.
Світлана та Олексій спілкуються на своїй кухні в Авдіївці у квітні 2021 року
Подружжя обговорювало варіанти переїзду, на випадок, якщо російське вторгнення стане реальністю. «Минулого тижня ми були у Святогірську, щоб подивитися, куди можна поїхати. Може, туди втекти?», – сказав тоді Савкевич. «Ми називаємо це «донбаською Швейцарією». Світлана заперечила: «Що ми цим вирішимо? Ми не можемо бігати з місця на місце. Ми залишимося без дому, роботи, без друзів».
Та ж сама кухня, що й на попередньому фото. Знімок було зроблено в березні 2023 року після вибухів, які вибили шибки в квартирі подружжя
У лютому 2022 року Олексій Савкевич і його сім’я справді втекли з Авдіївки, але коли російська артилерія почала досягати Святогірська, сім’я зрозуміла, що потрібно взагалі покинути Україну. Савкевич попрощався із дружиною та дітьми, вони виїхали до Німеччини, а сам повернувся до свого обстрілюваного міста, щоб працювати волонтером: «Мені потрібно було бути в Авдіївці, я не міг бути ніде більше».
Олексій Савкевич грає на гітарі в підвалі в Авдіївці у квітні 2022 року
Наступного разу я побачив Савкевича у квітні 2022 року, коли він спав в одному з численних комунальних підвалів, де ховалися від майже постійних обстрілів жителі Авдіївки, які ще там залишалися. Підземний притулок був тісним і майже не пропонував усамітнення. Повітря було затхле, зі стелі крапала вода, а стіни були вкриті пліснявою. Проте, на відміну від жаху на вулицях, у притулку панувала тепла та домашня атмосфера.
Савкевич змінився. Його незмінна усмішка зникла з тепер виснаженого обличчя. Він ще звикав до нового життя. «Евакуювати людей не так просто, як організовувати музичні фестивалі», — все ж усміхнувся він.
Жителі Авдіївки Ліля та Льоня дивляться в небо у той час, коли над їхніми головами пролітає снаряд
Перші кілька тижнів повномасштабного російського вторгнення в Україну Савкевич допомагав людям покинути місто. «Вже 90 відсотків людей виїхали з Авдіївки», – сказав тоді волонтер. «Важко спостерігати, як життя зникає з мого рідного міста так швидко», — сказав він.
На сьогодні в Авдіївці залишилося близько 1600 жителів, переважно це люди похилого віку. Вони живуть без води, електроенергії, газу і тепла. До лютого 2022 року в місті проживало близько 30 000 людей.
Гуманітарна допомога в одному з класів у школі в Авдіївці, фото від квітня 2022 року
Окрім організації евакуації із Авдіївки, Олексій Савкевич разом із кількома колегами створив гуманітарний центр у тій самій школі, де працювала бібліотекаркою його дружина та навчалися діти. Там волонтери склали їжу, воду, одяг і ковдри, готуючись до облоги міста.
«Ми тримали всю гуманітарну допомогу в одному місці. Це була велика помилка», – сказав Савкевич.
У березні 2023 року російська армія обстріляла цю школу з артилерії, знищивши весь запас гуманітарної допомоги.
Той самий клас, який зображений на фото вище, закиданий обгорілими банками з провізією. Фото від березня 2023 року
Зараз Олексій Савкевич живе у напів розваленому будинку друга, за 14 кілометрів від Авдіївки. Але чи не щодня волонтер возить гуманітарну допомогу в рідне місто.
Соняшникові поля вздовж дороги, якою їде Олексій в Авдіївку, позначені вирвами від вибухів і всіяні мінами. Українські артилеристи ведуть вогонь із прихованих позицій у посадках уздовж дороги, намагаючись відкинути російські війська, які повільно оточують місто.
Савкевич по дорозі в Авдіївку в червні 2023 року
Тепер Олексій Савкевич і його колеги зберігають свої склади допомоги в непримітних будівлях поблизу його тимчасового будинку за межами Авдіївки, намагаючись уникнути уваги російської артилерії. «Ми розподіляємо постачання до дванадцяти невеликих гуманітарних центрів по всьому місту», — сказав Савкевич. Таким чином, «коли один із центрів потрапляє під удар, ми можемо швидко адаптуватися та переконатися, що всі нагодовані».
У селі під Авдіївкою волонтери перебирають припаси
«Коли якісь більші організації намагалися роздавати гуманітарну допомогу в Авдіївці, зазвичай це було досить хаотично», — сказав Савкевич. «У них немає такої інфраструктури, як у нас, і тепер вони дозволяють нам здійснювати доставку замість них».
Зараз Авдіївка щільно оточена російськими військами з трьох боків, і деякі місцеві жителі, що залишилися, живуть лише за кілька сотень метрів від передових російських позицій. Доставка гуманітарної допомоги цим людям є особливо ризикованою, і інші групи допомоги часто не можуть дістатися до них.
«Великі міжнародні організації, такі як Червоний Хрест, мають багато правил безпеки, а ми - ні», — сказав мені Савкевич. «Навіть менші організації, коли приїжджають, зазвичай не хочуть залишатися в Авдіївці довше кількох годин. Я розумію, що вони не хочуть надто ризикувати, але всіх людей в Авдіївці потрібно нагодувати. Хтось має це зробити», — сказав він.
Під Авдіївку з передової поспішає карета «швидкої допомоги»
Незважаючи на те, що російська армія уже довгий час штурмує позиції ЗСУ під Авдіївкою, Москва досі не захопила місто.
«Більшість людей літні і вони радше помруть у своїх підвалах, ніж зіткнуться з невизначеністю внутрішньо переміщених осіб. Майже неможливо переконати їх виїхати», — каже Олексій Савкевич. Його робота виснажлива, а життя за 2000 кілометрів від родини випробовує його рішучість.
До сумнівів Олексія щодо ризикованої роботи додається той факт, що, за його словами, деякі люди, які залишилися в Авдіївці, вітали б російські війська «з квітами». Але він сказав: «Зрештою, ми не можемо вибирати, кому допомагати. Вони всі люди, і кожній людині, яка потребує допомоги, потрібно запропонувати допомогу».
«Можливо, якби ми припинили завозити гуманітарну допомогу в Авдіївку, люди, що залишилися, нарешті вирішили б виїхати», — каже Олексій й додає: «Я люблю Авдіївку. Хоча я хотів би, щоб люди, які там залишилися, виїхали, десь у глибині душі я радий, що в моєму рідному місті ще хтось живе».
Автор: Якуб Лайхтер
Copyright (c)2022 RFE/RL, Inc. Used with the permission of Radio Free Europe/Radio Liberty, 1201 Connecticut Ave NW, Ste 400, Washington DC 20036.
.png "Він був справжній герой")
.png "Привезли Катю додому, поховали в садку")
.png "Імена")
