Мені 56 років. Я жив у Маріуполі. Працював на комбінаті імені Ілліча. Діти також працювали. Ми мали житло. Через війну втратили його. Зараз винаймаємо квартиру у Львові. Я знайшов роботу, але з маленькою зарплатою.

24 лютого син працював у нічну зміну. Він зателефонував мені й сказав, що почалася війна, попросив забрати онуків до себе. Найголовнішим для мене було вберегти своїх рідних.

Ми жили на першому поверсі багатоповерхового будинку. В нього було декілька влучань, які пошкодили чотири поверхи. Після того як рухнув найближчий до нас будинок, ми виїхали.

На щастя, мій автомобіль був заправлений. Я боявся пробити колеса, бо дорога була всіяна уламками снарядів. До того ж, обстріли не припинялися. Ми збиралися їхати до тещі в Запорізьку область, але росіяни не пустили нас туди. Вибралися в Запоріжжя, проте там також небезпечно, тому одразу поїхали звідти до Львова.

Росіяни знесли наш будинок. Ми мали все завдяки своїй праці, а тепер залишилися ні з чим. Діти також втратили своє житло і все, що було в ньому. Добре, що хоч самі залишилися живі. Тримаємося.

У Львові нам допоміг Фонд Ріната Ахметова і центр ЯМаріуполь. Ми дуже вдячні за продукти, які отримуємо. Нам їх вистачає.

Хочеться, щоб швидше закінчилася війна. Ми віримо в нашу Перемогу.