Мені було всього 13 років, коли почався обстріл нашого міста Краматорська. Один зі снарядів розірвався прямо за декілька метрів від мене, коли я був на вулиці.

Я спробував вибігти із зони обстрілу і відчув біль у нозі. Але не загальмував, а далі біг. Як я потрапив в укриття, і що відбувалося потім – я вже погано пам'ятаю. Знаю, що весь цей час мені намагалася додзвонитися мама, але мобільного зв'язку не було.

 Коли мене відвезли до лікарні, то відразу відправили на операційний стіл. Лікарі сказали, що у мене осколкове наскрізне поранення. У лікарні я провів місяць, мені зробили п'ять операцій на нозі.

Було дуже важко, але головне, що я залишився живий. Щоправда, досі смикаюся від різких звуків і не відходжу далеко від дому. Постійно не покидає думка, що якщо раптом знову станеться щось таке, то я не знаю, що мені робити й куди тікати.

До поранення я займався дзюдо. Після поранення отримав інвалідність – і спорт опинився у мене в минулому. Від різких поворотів, стрибків, присідань у нозі починається сильний біль.

 Зате я пройшов курс реабілітації в Запоріжжі й відмовився від ціпка, з яким проходив більш ніж рік. Намагаюся добре вчитися, мрію про вступ до вишу, а у вільний час займаюся музикою, граю на гітарі.