Я пенсіонерка, живу у Дружківці, я тут народилася.

У нашому населеному пункті доволі тихо. У нас три церкви моляться за спасіння України, слава Богу.

Вже місяці два чи більше нам не дають гуманітарну допомогу. У нас проблеми з водою були, з опаленням: в минулому році тільки в лютому підключили. Слава Богу, у мене котел, ми самі себе опалюємо. Другий рік я дровами топлю.

Шокує кожен день: то в одного інсульт, то в іншого. У нас літає постійно, а біля мене ще онук.

Уже два роки нічого не радує, тільки переживаю за дітей і онуків. Кожен сам собі сидить в своїй квартирі, ніхто нічого нікому. Всі в шоці і стресах кожен день. Рідні порозбігалися хто куди.

Хочу, щоб онук вивчився. Це моя мрія.