«Думали, що може це комбайни, а воно танки»

Війна для мене – це шок. В перший день війни таке було состояніє, що не може бути цього. Як це могло бути? Не знаючи, не аналізуючи, нам ніхто нічого не об’яснив. Були у состоянії якомусь непонятному. Ждали якогось об’яснєнія. Не могли зрозуміти. Першим було таке сприйняття. А потім задавалися питанням: чому так получилось? Звідси і поганий психологічний стан. До болі душі це сприймалося.    

Бачити військові дії на власні очі не доводилось, слава Богу. Помню, що танки через посьолок мчали. Думали, що може це комбайни, а воно танки. Що, звідкіля? Ніхто нічого не об’ясняв. Моторошно було.

На відміну від батьків, ми не могли навіть прийняти, що в наше время отаке може бути

Стояв вопрос:  за що, коли і поки?  Думали, що це буде швиденько, що розберуться, і все. Дуже шкода, що до сьогоднішнього дня це спостерігаєм.

Чесно говоря, вже звикли, наче так і було. До усього люди звикають. А в душі – могло би цього не бути, і пора вже закруглятися. Молодь по-своєму розсуждає, а ми так. Переживаємо за своїх внуків, ми вже якось так.

Ми нікуди не їздили далі Старобільська. Не було такої надобності. І рідня наша також мало виїжджала, лише по надобності у Сєвєродонецьк, Лисичанськ. Є такі, що приїхали до Новопскова з Владивостока, переходили лінію у Станиці Луганській, за пенсією приїжджали, але то дальні родичі. Але прикро, що з нашої рідні є постраждала, яка зараз у Києві. Переживає митарства, несправедливість. Нам її жалко. Але помогти особо нічим не можемо, піддержуємо, надіємося на краще.

Щастя – у спокоствіі, щоб було довге інтересне життя

Одна мрія – щоб устаканилось усе у внуків, у дітей. У мене пенсіонний возраст, хвороби, а в больниці за все треба платити, не кажучи вже про санаторії, а фінансове положеніє не позволяє. Отут ждемо, що буде лучше. У нас тут річка, джерело цілющої води, безпека. Хотілося, щоб фінансово стало краще.

Щоб у сім’ї все нормально було, батьки прожили довгенько. Головне – який ти залишив слід. Діти у мене без пагубних привичок, я радуюсь за них, за внуків. Жалко, що чоловік помер, він від мене був старший. Може, й мені ще трошки відведено.

Ви хорошу роботу організували, дай Бог вам успіху. Щоб люди бачили цю історію, у музеї буде багато чого інтересного для тих, хто захоче подивитися.

Хотілося б, щоб ця колотнеча прекратилася, і здравий смисл переміг. Ми навчилися цінити мирне життя – те, що ми втратили. У нас хороша природа, ресурси, хочеться все возродить. Я своїх ініціатив багато воплотила у життя і считаю, що ініціативні люди у власті можуть все це зробить. Наш посьолок і район можуть багато для країни зробить. Колись наш молокозавод виробляв найкраще молоко в країні, рецептура така була. Я навчилася приймати з надією, що прийдуть люди – і зробимо все, як нам хочеться, аби нам не мішали.