«Думки плуталися, було страшно»

До початку війни в нашій сім'ї все було гладко та добре. Добра робота, синочок, гарний садок, підготовка до школи, плани завести ще одну дитинку. Але живучи в місті Ясинувата (хоч і на орендованій квартирі), ми потрапили в розпал воєнних дій і їх наслідків.

Спочатку чоловік потрапив під скорочення штату на роботі. Старалися, звичайно, економили, але незабаром і я залишилася працювати лише на пів ставки. Потім нас спіткав розпал бойових дій у Ясинуватій.

Надія на те, що все заспокоїться і ми будемо жити, як раніше, покинула нас після тижня, проведеного в підвалі, і пострілів та падінь снарядів, які не припинялися ні вдень, ні вночі.

Уже хотілося бігти, куди очі дивляться, аби була мирна місцевість. Думки плуталися, було страшно…

Військові, яких зустрічали біля будинку, розповіли, що можуть вивезти в Росію, у табір для біженців поселити. Того ж дня ми зібрали всі свої заощадження, документи, пару рюкзаків речей і поїхали. Щоправда, з великими труднощами, адже мого чоловіка не хотіли випускати, мотивуючи тим, що він повинен воювати, а мене з маленькою дитиною вивезуть з території воєнних дій. На щастя, все минулося, і ми змогли виїхати разом.

Приїхавши до Ростова, виявили, що йти ж нікуди. Зв'язалися з далекими родичами, приїхали до них, але зустріли нас не радісно, явно даючи зрозуміти, що в них ми лише на пару днів. Потім наші поневіряння довели нас до Ставрополя. Але там також не склалося, на роботу без прописки не брали – довелося нелегально підробляти, оформлятися як переселенці.

Довелося проходити медкомісію та зробити те прикре щеплення. Малюк Ерік уже, виявляється, жив у маминому животику.

Спілкуючись з багатьма лікарями, дійшли висновку, що це щеплення могло вплинути на здоров'я Еріка. Але все ж, у Росії в нас не склалося, і ми вирішили повернутися в рідну країну.

Їхали практично в нікуди. Вибрали Кривий Ріг, бо там дешеве житло. Сяк-так обжилися, чоловік знайшов непогану роботу, старшенький синок ходив до садочка під будинком. Уже, здавалося, усе налагоджується.

Чекали з нетерпінням появи малюка, вагітність проходила позитивно та добре. Але день пологів був не радісним. Ерік народився і не закричав… Лікарі, звичайно, відкачали. Але мені його не приносили, усю ніч він був під наглядом, а вранці поїхав на швидкій у реанімацію. Про стан дитини повідомляли сухо та мало: пневмонія і незрозумілі судоми.

Пневмонію вилікували, а протисудомні ліки виписали неправильні й узагалі без обстеження. Ходіння криворізькими лікарями не давали ні ясності, ні користі. Ми нічого не розуміли й були в повному розпачі.

Після спілкування з нейрохірургом ми прийняли рішення переїхати до Дніпра, бо там є дитяча неврологія, і зайчика потрібно лікувати. У віці п'яти місяців ми дізналися, що з Еріком. Епілепсія. Виписка з неврології, як вирок. Руки опускалися, не хотілося жити, стан безпорадності дико гнітив, жахливо боляче було від того, що твоя дитина страждає, а ти безсилий їй допомогти… Чоловік, звичайно, дуже підтримував морально, батьки, як могли, допомагали фінансово, адже обстеження далеко не всі безплатні.

Напади не йшли повністю, хоч і стали трохи рідшими.

Випадково в просторах інтернету знайшла інформацію, що Фонд Ріната Ахметова допомагає діткам ліками, і вирішили звернутися по допомогу.

Жили досить скромно, одягалися в магазинах second hand… І знаєте, нашому щастю не було меж, коли, отримана від Фонду допомога виявилася саме тими ліками, які підійшли Еріку. Напади почали з'являтися дедалі рідше й рідше. Зараз у нас є тільки поодинокі рідкісні здригання. Але ми сподіваємося, що це теж минеться.

В Еріка знову з'явився інтерес до навколишнього світу. Він почав тягнутися до іграшок і веселитися, почав сміятися. Вчиться знову підніматися на ручках і намагається крокувати, адже нарешті з'явилася опора на ніжки.

Щоб мати хоч якусь можливість допомогти Еріку, наш тато змушений був виїхати на роботу до Європи, а я з дітьми приїхала до своєї мами, у село в Донецькій області, де зараз так звана «буферна зона». Також створили групу допомоги Еріку в соціальних мережах.

Ми дуже вдячні Фонду за ліки! Сподіваємося, на Донбас скоро знову повернеться мир і все буде добре.