Сорочан Мирослав

9 клас, Комунальний заклад  "Рибальський ліцей"

Вчителька, що надихнула на написання – Ісламова Наталя Олексіївна

Моя Україна майбутнього

Мир на землі – це найбільше благо, бо є тато і мама, рідні і близькі люди, ніхто не гине у боях, і багато радості у світі.

Мир – це розкіш! Суть цієї фрази українці змогли усвідомити тільки тоді, коли на собі відчули жахіття війни.

Лише один день знадобився мені та всім українцям, щоб зрозуміти ціну мирного життя. До війни мало хто задумувався про роль мови у суспільстві, цікавився звичаями та культурою, слухав виключно українську музику… Можливо і самі ми винні, що зараз перебуваємо в стані війни.

Шкода, що саме такі страшенні події змушують нас усвідомлювати суть простих речей, свою автентичність, своє покликання… Дуже прикро, що за волю і свободу гине найкращий цвіт нації.

Часто у нашу громаду привозять «груз 200». А це молоді хлопці і чоловіки від 25 до 45 років. Так не має бути, адже людина народжується для життя, а не смерті.

Спокійне життя – це лише казкова мрія,міраж. Багато дітей страждають, вони не мають сім'ї, адже її знищила ракета чи чекають татка, який пропав безвісти. Багато сімей розпадається, адже не витримують довгої розлуки чи змін, які принесла війна: змінився характер у чоловіка, не має житла чи роботи, постійний стрес чи страх…

Бо дуже добре жити там, де є злагода, любов, взаєморозуміння, де лине пісня і жарти, де чути сміх щасливих людей. Діти ходять до школи здобувати знання, щоб свій край  зробити ще прекраснішим, а не ховаються у підвалі з думкою про те, щоб залишитися живими.

Кожній війні є кінець. Я впевнений, що скоро війна закінчиться, але Україна та українці вже не будуть такими як до лютого 2022 року. Так, знадобиться ще багато часу на відновлення, адже велика територія замінована, багато будівель зруйновано… А найголовніше – потрібен час, щоб свідомість та психіка українців відновилася.

Сьогодні агресивна росія намагається не тільки приспати Україну, але й знищити її мову, культуру, захопити території та «стерти з лиця Землі націю».

Я свято вірю в Перемогу! Україні бути! Адже українці змінилися. Дорогою ціною нам випало платити за право існувати як соборна, вільна, незалежна держава. Сьогодні  кожен українець, україномовний чи ні, православний, греко-католик чи іншої віри, в Україні чи поза її межами, відчуває в серці і душі, що він є спадкоємцем великого та славного українського народу — від Сяну до Дону. Ніхто і подумати б не міг, що «західний бандерівець» прихистить у себе вдома «кацапа з Луганщини», що пліч-о-пліч одесит, львів’янин, грузин та луганчанин будуть рити окопи та знищувати супостата.

Україна – держава, де молодь хоче жити та розвиватись, де люди знають, що буде завтра. Ми сильна європейська держава, яка стоїть на охороні своїх цінностей та вільного світу. Ми заможні та вільні. Такою я бачу Україну в майбутньому. Інакше не може бути.

Тільки уявіть собі, вони хочуть знищити націю, яка з голими руками здатна піти на танка, дітей, які замість телефонів та іграшок збирають кошти на байрактари, молодь, яка не поїхала за кордон на навчання, а записалася в тероборону чи пішла на фронт…

Я радий, що у свідомості українців все змінилося і вже рідше лунає «какая разніца». По телебаченню, радіо і просто в авто лунають : «Ой у лузі червона калина» чи «Ластівка, ластівки…». Мені здається, що більшість із нас усвідомили, що кожен з нас не просто власник паспорту України, а свідомий громадянин. Відповідальний за себе, за близьких, за те, що робиш, за те, що залишаєш після себе.

То ж нехай кожен українець щодня працює на благо держави, наближаючи перемогу, у щоденній молитві складає вдячність героям, які відстоюють наші землі. Я є не виключенням.

Щодня намагаюся наблизити Перемогу : сумлінно навчаюся, адже нашій країні потрібні освічені люди, щоб її відновити, донатю на ЗСУ, беру участь у шкільних благодійних ярмарках, залишаюся жити в Україні і чекаю додому тата, який обов’язково повернеться з Перемогою.