Мені 59 років, жила в Херсонський області, у Бериславському районі. Нашу Михайлівку звільнили, але у нас тепер сильні обстріли. Хати нашої майже немає, і самого села немає. Ми виїхали до дочки в Кривий Ріг.

На початку війни дуже страшно було, ми плакали, ховалися. Літаки літали, а вже 27 лютого у нас було багато русаків. Ми вісім місяців були в окупації, потім нас наші звільнили.

Село на правому березі, в орки - на лівому, та й  б’ють по нас кожен день. Хати горять, людей б’ють - біда у нас. 

Коли нас звільнили, я наших хлопців заселила в батьківський дім. Вони нам водичку возили. Зараз дуже важко. Я ВПО, мені 59 років. Я не маю пенсії, і на роботу не беруть. Дуже важко. Виживаємо, як можемо: діти кормлять нас. Що далі - там побачимо.

Дуже важко морально, тиск - двісті. Дуже великий стрес був у підвалі. Плакала, дуже було погано, потім захворіла і покинула рідне село.