Я з Кобзарців, там батьки мої жили. А потім вийшла заміж і переїхала в Снігурівку. Син відслужив в армії і захотів в село - ми йому побудували хату. Він одружився і там живе, а ми з чоловіком - тут. 

Страшним перший день запам’ятала. У нас квартира виходить на поле. Дід був в кухні, а я - в спальні. Я як глянула, а там танки йдуть! Ми спустилися вниз - там вже люди стояли, дивились. Росіяни проїхали до пошти, до школи. 

Тоді ми весь час в підвалі були. Нікуди не виїжджали. Нам онук з Кривого Рогу передавав все що треба. Ще у нас в запасі щось було, ми не бідували. Дуже важко от це все пережити, і я сліпа стала. Дуже важко, та я думаю, що ми переживемо і це.

Шокувало, що окупанти такі наглі. У нас був атовець, але він поїхав. Так вони на день по п’ять разів приходили і двері вибивали. Ми казали, що немає нікого, а вони все лізли і лізли.

Я їм казала «Яка вас мати народила, таких гадів?»Мені - якби їх всіх вже вигнали! Мені віриться, що прийде світла хвилина і до нас.