У мене була велика родина. Чоловік, син, донька та онук померли. Я залишилася з молодшою ​​донькою та двома онуками. Я опікун діток, вони круглі сироти. 2014 року виявилося, що ми дуже добре жили, могли щось відкласти. Я працювала вантажником, зламала хребець і стала непридатною.

Спершу я не думала, що все затягнеться надовго. Років зо два над нашими дахами летіли снаряди, було пошкоджено газові труби. Постійно не було води та світла. Одного разу я отримала польську гуманітарну допомогу. Важливу роль відіграли продуктові набори Фонду Ріната Ахметова, які давали постійно. На той час було троє маленьких онуків та донька-інвалід, але без оформленої групи. Тож це була велика підтримка для нас.

Мрію, щоби закінчилася війна, щоб хоч трохи пожити в тиші. Діти ходять гуляти, а я боюсь.