Володимир виїхав з Оріхова, бо жити під обстрілами дуже страшно і небезпечно. Зараз він у Запоріжжі чекає закінчення війни і сподівається, що тоді буде багато роботи 

Жив я з батьками в Оріхові. Коли почали стріляти, переїхав до Запоріжжя. 

Я сидів вдома, чекав, коли за мною заїдуть на  роботу. Телефоную начальнику, кажу: «На роботу будемо їхати?» А він: «Яка робота? Війна!» От, а я і не знав.

Коли я був ще там - це в квітні - то світло ще було, газ був. А потім я уїхав. Зараз там немає нічого, там стріляють кожного дня. Дуже страшно там жити, та і з продуктами були проблеми, і зараз також. Там жити неможливо.

Ми в триповерховому домі жили. Туди прилетіло і двох моїх сусідів розірвало на частини. Снаряд попав такий, що пробило і стелю, і все, і чоловіка і жінку розірвало. Я тоді вже був у Запоріжжі, мені зателефонували і сказали. А коли приїхав, побачив, що пів дому немає.

Їздив додому – дивився, що там. Два дні там переночував і втік звідти: людей там немає, все розстріляно - дуже страшно. Світла немає, газу немає, води немає. Нічого немає і всі будинки майже розбиті.

Зараз я у Запоріжжі. Не працюю, бо з цією війною немає роботи.

На мою думку, треба зиму пережити. А після зими, можливо, все закінчиться. Звичайно, нам хочеться швидше. Потрібно все відновлювати – думаю, роботи буде багато. Головне - щоб закінчилася війна.