Проживали разом з донькою у селі на Луганщині. На початку війни у зв'язку з окупацією змушені виїхати. Зараз проживаємо в Івано-Франківську двох. Виїздили з двома валізками особистих речей – переважно, одяг. Мріємо, що війна закінчиться і ми поїдемо додому.

У перші хвилини війни дитина була свідком обстрілу блокпосту, все чула і бачила з вікна, як прилітали снаряди, як вони вибухали, бачила пожежу. Це було на значній відстані, але закарбувалося у пам'яті. Перші три тижні часто спускалися у погріб, коли чули вибухи або звук літаків.

Гострої нестачі їжі не було, але зміни в раціоні були значні. На окупованих територіях деякий час були відсутні багато продуктів, які звикла купувати родина. Щоб придбати хоч деякі, треба було вистояти в чергах.    

На згадку про ті страшні події залишився улюблений плед дитини. Вона взяла його з дому, коли вирішили виїздити з окупованої території. Він, як оберіг і нагадування про домівку.