Ми жителі Краматорська. Та через обстріли і бомбардування довелося евакуюватися. З четвертого квітня ми перебуваємо у Жовтих Водах. Раніше жили у гуртожитку, тепер винаймаємо квартиру.

Я у дитинстві пережила Другу світову війну, на старості доводиться переживати іще одну війну. Здоров'я немає. Вік уже поважний. Я виховувалась у дитячому будинку. Батько був на фронті, мати померла рано. Потім навчалася в училищі, працювала токарем на заводі. У мене два сини, є онуки. Дитинство було голодним і холодним, а тепер старість складна.

Фонд Ріната Ахметова нам дуже допомагав ще у 2014 році. Цього разу теж ми отримували гуманітарну допомогу від Фонду.

З Краматорська ми виїжджали третього квітня. Там постійно були ракетні обстріли: то по аеродрому, то по лікарні, по пологовому, по заводах, житлових будинках. Газу не стало, світло було лише дві години на добу. Довелося виїхати. Добирались, як могли.

Шокував ракетний обстріл Краматорського вокзалу. Більше тисячі людей очікували на потяг, і коли влучили ракетою, понад 50 людей загинули і більше сотні були поранені. 

Руйнуються міста. У нас тепер не працюють заводи, люди залишились без роботи, багато хто змушений був виїхати. До приватних будинків дали газ і воду, а у багатоповерхівках з цим складніше. Тому здебільшого туди люди не повертаються.

Вражає, що ці покидьки росіяни на чолі з їхнім шизофреником шматують нашу Україну. Скільки людей гине через цю тварюку!

Складно передбачити, коли війна закінчиться. Наша країна набагато менша за росію і людей у нас набагато менше. Дуже тяжко нашій Україні і нашим людям.