Харків'янка вже знала, як звучить війна, і зараз просто відчула дежавю 

Нас розбудили вибухи о 5 ранку 24 лютого. Ми зупинили роботу, сиділи вдома, чули гучні вибухи. У моєму районі не було нічого видно, проте було все чутно, вікна тремтіли. Було небезпечно ходити по вулиці. Неможливо було купити продукти в усіх найближчих магазинах. Усе було зачинено, нічого не підвозили. Треба було виїжджати й десь по місту шукати продукти, а це було не дуже безпечно. Транспорт, звісно, не ходив.

У нас бабуся жила на Північній Салтівці. Ми на початку возили їй їжу в таких умовах. Потім, коли виїжджали, перевезли її до своєї квартири. 

До того я по вулицях не ходила, тільки читала тексти новин. Потім, коли кілька разів проходили через місця, де відбувалися найтрагічніші події, і розуміла, що в реальності все бачити – то зовсім інші емоції. 

Моя родина в Донецькій області, поряд із Дебальцевим. Тоді, у 2014 році, вони не були окуповані. Там була велика електростанція, яка наразі розтрощена й перестала працювати.

Місто заморожене, практично весь минулий рік там не було світла, води, газу. Люди жили, як у лісі. Готували їжу на багаттях і збирали дрова. 

З моїми рідними я спілкуюся дуже рідко, бо в них весь той рік не було зв’язку. Вони рідко виходять в Інтернет, можуть коротко написати, що все нормально, без усяких обговорень, що відбувається. Обмінюємося короткими повідомленнями, що все нормально і всі здорові, – і так тримаємо зв'язок. 

Ми виїхали з Харкова на своїй машині. Інші люди, хто виїжджав поїздами, були в складніших умовах. Ми виїхали на власному транспорті, тому незручностей не було. Поїхали на Сумщину, бо у мого чоловіка там проживав батько. Він зараз на війні. Ми живемо в їхньому домі тимчасово.

Я не скажу, що щось нове для мене сталося. Я чула вибухи, коли в 2018 році їздила до батьків. Не так гучно, як у 2015 році, але це все було там чутно. Коли стоїш на автобусній зупинці й чуєш постріли то автоматів, то кулеметів, розриви мін. Але в Харкові було вже по-іншому, коли воно біля тебе. Емоційно я це пережила раніше, а зараз це було продовженням. 

Моє персональне бачення – війна закінчиться, тільки якщо буде велика політична криза в росії та її розпад. Коли внутрішні громадянські настрої почнуть мінятися. Наше майбутнє дуже залежить від того, чим усе це закінчиться. Наразі люди не можуть планувати, бо неможливо зрозуміти, де ти житимеш через місяць, через рік, а тим паче через п'ять-десять. Поки ми не можемо будувати планів. Тому майбутнього я не бачу.