Маруфенко Валерія, 17 років, учениця 11-А класу запорізького навчально-виховного комплексу № 67, м. Запоріжжя

Конкурс есе "Один день"

Нещодавно були теплі дні, як несподівано настала прохолодна осінь. Але іноді може видатися прекрасний осінній вечір. Прогулянки вечірнім містом захоплюють і наче забувається все погане. І ось, прогулюючись одного дня я не очікувала, що моє серце заб’ється від тривоги.

Феєрверки зачаровують, і в багатьох людей викликають відчуття радості, але не в мене. Постріли, шум і крики людей. Я все ще пам’ятаю день, коли мирне небо затягнулося темною хмарою, а на нашій землі пролилась кров невинних людей.

Війна – це смерть і біль. Вона зруйнувала безліч людських доль. Я лягала спати з думкою: чи прокинусь завтра? Чи зможу побачити рідних? Я сподівалася, що скоро війна закінчиться. Але мої надії були марними, і нам довелося покинути рідну домівку. У місто, де я народилась, прийшла війна і змінила життя більш ніж тисячі людей.

Нестерпно було бачити, що будівлі, які ще донедавна стояли як нові, вже повністю зруйновані снарядами. Кожного разу, коли я чула вибухи, в мене ніби перехоплювало подих, на той момент я хотіла тільки одного, щоб усе скоріше закінчилося.

Спогад, який краще був би нічним жахіттям, не дає мені спокою і на сьогодення. Втрата подруги стала для мене найтяжчим випробуванням на той момент. Адже я досі пам’ятаю її посмішку, як ми разом кожного ранку ходили до школи, ділилися таємницями і раділи мирному життю.

Війна забрала дорогу для мене людину, та не тільки в мене. Багатьох безжалісно вбито в бою, безліч поранених, які залишилися каліками на все життя.

Чому на війні повинні помирати невинні люди? Отто фон Бісмарк казав: «Коли закінчуються аргументи, починають говорити. Сила – останній аргумент тупиці».

Якщо б люди вміли домовлятися мирним шляхом, війни би не було. Я хочу, щоб ніколи в цьому всесвіті не було війни, і чекаю, коли закінчиться війна у нашій рідній країні.