Ми багатодітна родина ВПО з Донецької області, місто Докучаєвськ. 

Наше місто окуповане з 2014р. 

Ми виїхали з окупації в Київ з маленькими дітьми, двома сумками і документами (залишивши будинок і все своє майно), гадали, що це на пару місяців, а як виявилось, що назавжди…

В мене троє дітей, старший син вже студент. Також дочка 10р. і син 7р. Донька Даша дуже мріє потрапити до табору і кожне літо збирає речі, але відправити за кошти, на жаль, немає можливості. Вона так прагне спілкування з однолітками, знайти друзів, відволіктись і відчути смак дитинства і безтурботності. Вона дуже активна, творча і їй не вистачає кола спілкування з друзями. Нам багато разів прийшлося змінювати житло, адже знайти оренду на довгий строк з маленькими дітьми, ще той квест. Міняли школи і садки, друзів і сусідів, а це не найкраще впливає на психіку дітей. Тож дуже хочу, щоб дитина занурилась в атмосферу турботи і затишку, якого їй так не вистачає і ми не можемо приділити їй достатньо уваги, адже ми постійно на роботі. Даша має посвідчення дитини з багатодітної родини, довідку ВПО, довідку дитини, яка постраждала внаслідок ворожої атаки. А те що, табір від фонду Рината Ахметова, це збільшує бажання туди потрапити, адже цей наш земляк, і коли жили на Донбасі захоплювались стадіоном Шахтар, який він побудував. 

Дякую, що даруєте дитинство!!!

День початку війни я не забуду ніколи, адже тоді зруйнувався весь побудований план на життя та мрії на розмірене та стабільне життя. Донька була ще маленькою, молодший син, ще не народився, а старший разом з нами дізнався, адже прийшлося спускатися до погребу і там пояснювати, чому ми тут ховаємося, і чому на вулиці дуже гучно.

Найстрашніший день був, коли ми виїхали з окупації, а чоловік залишився розбиратися з майном, і 

ми дуже хвилювались, що ніколи більше не побачимось.

У старшого сина нервові тіки як наслідок стресу, прийшлось довго лікувати. Молодші діти теж хвилюються, коли бахають і ховаються під одеяло.

З гуманітарною катастрофою, на щастя, не стикнулися. Завдяки волонтерам і небайдужим людям було багато допомоги (їжа, памперси, одяг), за це велика їм дяка.

У нас нема жодних речей, які були пов'язані з нашою особистою історією війни. 

Майже все залишили вдома, окрім дитячих фото і альбома з вінчання.