Кривченко  Дмитро, 15 років, учень 10-В класу, КЗО "Спеціалізована  школа №7 з поглибленим вивченням іноземних мов"  міста Дніпро

Вчитель, що надихнув на написання есе: Полив'яна Тетяна Іванівна

Конкурс есе "Війна в долі моєї родини"

Війна... Це слово тепер відоме кожному українцю не з чуток. Повномасштабне російське вторгнення, розпочате 24 лютого о 5 годині ранку і триває вже більше 230 днів, назавжди змінило долі мільйонів. Кожному постраждалому від Луганська й до Ужгорода, так чи інакше, є що розповісти. Скористаюсь цією нагодою.

Мої думки про війну, чесно кажучи, були більш скептичні, аніж моїх батьків чи оточення. Мене долали сумніви щодо того, чи наважиться російський регіональний імперіалізм  піти на такі дії. Стабільність в економіці та військовій силі відсутні, підтримка проросійських погляди  населення України також.

Але, 24 лютого, близько 5 години, мати розбудила мене зі словами, які я не забуду ніколи : "Синку, почалась війна." Майже відразу, з кінематографічним символізмом, пролунала перша почута мною серія вибухів. Не бачу сенсу описувати детально всі побутові події цього жаху. Трохи паніки, дзвінки всім знайомим і врешті-решт підвал нашого дому, який ми разом із сусідами всього під'їзду облаштували як найближче укриття.

Не скажу, що в нашій поведінці був хаос. Страх, нерозуміння, - так, але цілковитої темряви в очах не було. Пов'язане це далеко не в останню чергу  із вдалими діями деяких людей при владі. Саме завдяки агітпропу міцності та єдності, спільним словам про цілісність та силу, вдалося зібрати волю до перемоги в кулак.

На щастя, у перший місяць війни Дніпропетровщина зазнала не так багато обстрілів, як інші області. Звісно, забути перші сигнали повітряної тривоги, першу сирену, що лунала, як завивання вітру в штормову погоду, розливаючись між рідними тобі домівками й кварталами, слугуючи лейтмотивом моральної безодні  безвихідності та епітафією простого мирного буття, - неможливо. Але, один епізод вразив  мене до глибини душі. У мого молодшого брата 9 квітня день народження. Незважаючи на доволі скрутні часи, маючи бажання трохи відволіктись, ми зробили маленьке застілля, куди запросили наших родичів, що живуть недалеко від нас. Засиділись допізна, час провели добре, у тихій та спокійній атмосфері сімейного ладу. Навіть сирен у цей день майже не було. Але з настанням ночі, коли вся родина вже спала, я у  звичній манері просто дивився на підлогу, обдумуючи проведений день. Сталося так, що якимось чином ворогу вдалося випустити ракети, які не були помічені нашими радистами. Після неймовірно гарного дня три гучні вибухи, що трохи не вибили вікна, повернули всіх нас до суворої реальності. Цей епізод запам'ятався мені як раз таки своїм контрастом із спокійним життям та жахами імперіалістичної війни.

18 квітня ми вирішили поїхати у більш спокійну щодо обстрілів Вінницьку область до дідуся та прабабусі. Пробув там аж до 24 серпня, відчув відпочинок від звуків сирен, від постійних прольотів ракет та від інших прикростей військового стану. Занурившись у місцеву природу, прадідівську бібліотеку та власні роздуми, я багато думав над усіма подіями, що спіткали мене протягом останніх років життя. Чи розумів хтось із нас у повній мірі, що таке війна - вважаю, що ні. Те, наскільки сильно змінилося ставлення всіх нас до життя, до суспільно-політичного становища, до нашого побуту врешті-решт, важко описати.

Зрозуміло одне: усі ми, певною мірою, маємо повне уявлення про слово "мир". Про слово, що означає стан, коли ти не боїшся грому, як вибухів; не боїшся опинитися під завалами, та коли люди переживають за самостійну з хімії та фізики, а не за використання хімічної чи атомної зброї. Мир - це те, що має бути всюди та завжди. Але досягти миру, досягти злагоди та щастя більшості - робота не з простих. Тільки люди з гарячим серцем, тільки поборники нової цивілізації здатні пройти увесь цей важкий шлях. А для того, щоб спростити їм роботу, ми маємо бути освіченими. Ми повинні навчитися аналізувати та критично мислити наперекір усім спробам ворожої пропаганди знедолити нашу самосвідомість. Головне - знати ворога в обличчя, єднатися та вчитися. Хай живе вільна Україна! Нехай живе вільний трудовий народ!