У Маріуполі Ольга виживала одна з кішкою. Чоловік був на фронті. Донька в Краматорську. 

"Почався період життя, коли ти не розумів, куди бігти та що робити. Всі ці дні шукали воду. Їжа була. Першими спустилися до підвалу ми. Дуже багато людей там було потім. 8 під'їздів. Найстрашніше, якщо бомба впаде на будинок. Усі були в напрузі. 

До 4 ранку була тиша. Люди в напруженні чекали. З літака поблизу впала бомба. Ми підстрибнули. Діти почали плакати. 

Горів 9-поверховий будинок з 1 по 9 поверхи. Це були російські фосфорні бомби. Горіли стіни, горіли люди. Ми чули, як вони кричать. 

8 березня. 6 ранку. Хлопці принесли троянди. І почалася страшна канонада. 

І трупи, трупи людей. Я не розуміла, що можу бути одна з них. Ми бігали, шукали їжу, воду, зв'язок. Не розуміли, що ми живі мішені. Нас вбивали з усіх видів озброєння. 

Ми побачили першого ворожого танкіста. Він був контужений, обгорілий. Молодий хлопець. Я розуміла, що ця дитина прийшла вбивати нас, мене. Хтось давав йому воду. А я відвернулася. 

Вони йшли за танками один за одним. Зі зброєю. Вони цілили на нас. І коли я заглянула за дом, побачила багато танків, вони їхали по трупах. По машинах. Вони горіли. Це було жахливо. Вони не розуміли, чому ми їх зустрічаємо з ненавистю. А не з рушниками, як вони хотіли. Вони йшли далі. Почалася зачистка будинків", - розповіла жителька Маріуполя Ольга.