Я з міста Дружківка Донецької області. Працювала поштарем. Було все гаразд. Мала роботу. А людині що потрібно? Щоб була робота, заробіток. 

24 лютого був робочий день. Прийшла на роботу і дізналася, що горе таке. Зараз я лишилася без роботи і поїхала до подруги у Вінницьку область.

Моя мати захворіла, і я повернулася, щоб їй допомогти. А потім знову поїду на Вінниччину. У нас роботи немає, а гроші ж із неба не падають, тому треба їхати шукати заробітку.

Ціни злетіли, а зарплата залишилася на тому ж рівні. Не вистачає, звісно. Тяжко. А коли в аптеку ідеш – то це взагалі жах.

Війна вбила людей морально. Ми не очікували такого горя. Наше життя прахом пішло. Наші мрії та плани зруйновані. Тяжко.

Мені здається, люди зараз стали ріднішими, ближчими одне до одного. Це горе їх згуртувало. Якщо не вистачає чогось, то люди з радістю поділяться. 

Я мрію приземлено, як звичайна людина: щоб війна закінчилася, щоб робота була, щоб було все гаразд. Хочеться, щоб усі були живі та здорові. Хочу повернутися на роботу. А якихось масштабних планів немає.