Ми приїхали в Україну в 1998 році і до сьогоднішнього дня проживаємо тут. Я заміжня, є двоє дорослих дітей. Вони живуть на сусідніх вулицях. Батьків, на жаль, немає давно.

До війни у нас було мирне і розмірене життя. Але з початком військових дій багато хто виїхав. Мене призначили директором школи. Спочатку ми чули, що в Слов'янську відбуваються військові дії, але це було в 100 кілометрах від нас.

У липні 2014 року ми відчули війну на собі. У нас були прямі попадання, будівля була пошкоджена. Недалеко від нас були блокпости, почалися обстріли. Під час прямого попадання в будинок загинув мирний житель, його діти і дружина, слава Богу, залишилися живі. Страшно...

Можна сказати, що наше селище сильно не постраждало, у нас не було тривалих військових дій. Більше дісталося Попасній, за 15 кілометрів від нас. У нас перестали працювати магазини, нічого не було. Фонд Ріната Ахметова видавав продуктові набори та миючі засоби. Це була дуже велика допомога.

Те ж саме можу і сказати про нашу школу, нам сильно допомогли гуманітарні організації. Вони давали продукти, rанцелярські товари, дезінфікуючі та миючі засоби. Це була неоціненна допомога, без неї нам було б дуже важко. Ми дуже вдячні.

В першу чергу мрію про мир і здоров'я. Війна і ковід - це дуже важко психологічно.