Іван Дмитрович залишався в Гуляйполі, поки обстріли не стали надто потужними. Тоді його терпіння урвалося, і він на власному старенькому авто виїхав у Запоріжжя. На новому місці виживає завдяки гуманітарній допомозі

Мені 72 роки. Я з Гуляйполя. Працював, а зараз на пенсії. Довелося тікати з рідного краю, тому що там усе розбите. Світла, води, газу немає. Ховався від обстрілів, скільки міг, а тоді терпець урвався. Виїхати було нескладно, тому що Гуляйполе не окуповане. Виникали проблеми з автомобілем. Він старенький, тому ламався. Але добрі люди допомогли. Зараз я в Запоріжжі. 

З продуктами все добре. Допомагають різні фонди, так і виживаю. 

Мене шокував напад росії на Україну. Я навіть подумати не міг, що таке може статися - росіяни хочуть просто знищити українців.

Усі рідні від цієї війни розкидані по всьому світові. Підтримуємо зв'язок, спілкуємося.

Тішить те, що війна всю Україну об’єднала. Люди стали набагато дружніші.