Чаплигін Олег

Учень, Державний навчальний заклад "Бахмутський центр професійно-технічної освіти"

Вчитель, що надихнув на написання есе - Фролова Інга Анатоліївна

«Війна. Моя історія»

Війна торкнулась життя кожного українця. Змусила подорослішати, забути про мрії та просто виживати. Мене, Чаплигіна Олега, війна настигла у селищі Яковлівка, Бахмутського району, Донецької області. 

Це була весна, яку надалі називатиму «розстріляною». Обстріли селища не вщухали ні днем, ні вночі. 

Важко знаходити собі місце, коли найрідніші в самому пеклі та на волосину від ризику потрапити в оточення, на волосину від смерті.  

Ти чуєш їх голоси, читаєш тривожні повідомлення… І я твердо для себе вирішую, що врятую своїх близьких і знайомих.

Розпочинаю допомогу в евакуації, адже маю авто. Спочатку евакуюю батька та матір, двох сестер і трьох племінниць до Житомирської області. Потім, під шаленими обстрілами (під час вибуху на заправці, пошкоджено моє авто, я відбувся переляком), знов повертаюся до рідного селища, адже там мої друзі та знайомі, хто їм ще допоможе, як не я?!

Виводжу п’ятьох сусідів і шістьох друзів до м. Бахмута. Зупиняюся там. Але не на довго, адже й там на мене чекали вони: розпач, біль, втрати, тривога – вічні супутники війни. 

Дізнаюся про те, що мого будинка та будинка батьків більше не існує, лише чорне згарище, пустка. І селища теж не існує – все випалено, наче життя і не існувало там зовсім. Намагаюся це все прийняти та усвідомити, але ця рана не швидко гоїться. 

Більше того, я знову під обстрілами, які не вщухають. І я інвалід ІІ групи, і це мені вже навіть не так болить, як те, що я втрачаю можливість жити на своїй землі, втрачаю своє колишнє життя, сповнене простого щастя бути в себе вдома та поруч із батьками. Важко…

У Бахмуті шість місяців знаходився у підвальному приміщенні багатоповерхівки. Чув, бачив, відчував багато болю та розпачу. У всьому є своя межа – евакуююся з друзями та знайомими до Житомирської області у смт. Андрушівка. Там зупинився у місцевій школі з батьками та сестрами. Нужденно, проте тихо та спокійно, а головне – всі рідні разом, у цьому відчув справжне задоволення. 

Наразі винаймаю житло, старенький будиночок. Вступив до ДНЗ «Бахмутський ЦПТО». Завжди мріяв бути електрогазозварником, адже маю до того хист. Починаю життя з чистого аркуша. І ще раз підкреслюю – важко, нужденно, але вірю, що нове життя буде із присмаком миру та перемоги.