Ми виїхали пів року тому з дитиною, з батьками. Всією своєю великою родиною - 15 осіб. У мене маленька дитина - це стало вирішальним фактором для евакуації. 

Я прийшла з роботи з ночі. Заснула, дитина у цей час була в садочку. Зателефонували, щоб забирали, бо почалася війна. 

Найбільшими складнощами стали нестача грошей, харчування, допомоги. Важко пристосовуватися до життя у чужому місті. Шокувало те, що нас зобов'язали виїхати з Донецької області. Ми виїхали вчасно. Наразі у нас там немає ні газу, ні світла, ні води. 

У родині ми стали більш дружні, одне одного підтримуємо. Ми всі поряд, в одному будинку. 

Ми не виїхали відразу, тому що вважали, що бойові дії скоро закінчаться. Думали, виїдемо на місяць-два, а вже пів року не вдома.

Я щойно закінчила ремонт. Сказали, щоб я швиденько збирала себе і дитину. Ми з батьками зібрались, сіли у машину. Два дні їхали. Дехто плакав, що від'їжджає, ніби назавжди прощався з домом. 

Сумську область обрали, бо у нас тут живуть родичі. Нам сказали, що тут тихо, спокійно. 

Я працювала на Донеччині, а тут для переселенців роботи немає. 

Сподіваюсь, що війна скінчиться скоро. Хочеться повернутися додому  всією родиною.