У Світлани Ушкало було мирне, спокійне життя, та в одну мить його зруйнували обстріли. У той момент, як поряд летіли снаряди, у жінки стався інсульт. Діти живуть окремо, а вона лише мріє, щоб вони могли вільно приїжджати додому та було, для кого садити городину.

Коли почались обстріли, мене всю аж трусило. Зять як раз був у мене і каже: «Треба з вами щось робить, що вас так трусить». У мене тоді інсульт случився. У нас ще ж не було розуміння, що це повномасштабна війна. І ніхто не думав, і в страшному сні не могло такого наснитись.

Зараз тільки й залишається, що згадувати минуле, як жили. Немає ніякої надії, хліба нікому принести. Діти окремо живуть, два місяці тому померла мама, я ще не оговталась. 

Я, знаєте, про що прошу? Щоб закінчилася війна і мої дітки могли приїжджати додому. Раніше, було, приїдуть машиною, візьмуть картошки та всього, що треба, а зараз лише два літри молока на людину можна вивезти. То я тепер і город не саджала. Одні бур'яни. Та й не тільки у мене.