Я з дитиною встала і почала готувати її до школи, як почула вибухи. Вчитель зі школи написала, що не йти до школи. А чоловік подзвонив з роботи і сказав, що почалася війна. Це був ЖАХ.

З початку ми ночувати у коридорі на підлозі, коли чули тривогу. Потім тривоги зачастилися і ми почали збирати речі і шукати машину, щоб переїхати до іншого міста. Ми два дня шукали машину, бо були дуже дорогі послуги, а потім їхали під обстріли, дуже жахливо було. Це був шок.

З початку треба було зняти житло, хазяїн просив велику суму грошей за оренду житла. Коли все ж найшли житло, усі гроші пішли на оренду, а їсти не було. Добрі люди на вулиці підказали, де можна записатися на гуманітарну допомогу, коли туди пішли нас записали, а ще й дали макарони з олією та мукою. Ми вдячні їм за це.

Ми живемо разом, я з чоловіком і донькою. З початку важко було засинати, а коли над будинком пролітає літак, то зовсім серце зупиняється зі страху. Розчулило, коли чужі люди співчували нашому становищу, що ми переселенці і допомогали речами, продуктами, технікою. Ми дуже вдячні їм за це.

Я маю інвалідність 2 групи ДЦП, до війни ще було терпимо, а зараз важко ходити з милицями. Отримую пенсію і ВПО і так живемо, хоч і дуже важко.

У мене є малюнки моєї доньки, яка малювала мир на них, хоч і є моменти де зображено біль, горе людей, які залишили свої домівки. Дітям зараз важко, навчання удома, без улюблених речей та друзів. Ми ждемо, коли Україна переможе 💪 і ми повернемося додому. 💙💛