Війна мене застала вдома о п’ятій ранку. Мені зателефонувала дитина й повідомила, що в Харкові стріляють. Вона там навчалась. Для мене було найстрашнішим пережити розлуку з нею. Дорога була небезпечною, тому вона залишилась у Харкові.

Газу та світла у Слов’янську не було. За водою їздили до людей та набирали у джерелах. Їжу готували на багатті у дворі.

У підприємство, де працював мій чоловік, було декілька влучань снарядів. Зараз у місті роботи немає, виживати дуже важко. Я сподіваюсь, що скоро війна закінчиться і стане легше.