Я з Дніпрорудного Запорізької області. До війни дуже добре було життя. Я працювала в АТБ, їздила по Україні відкривала магазини. Потім вийшла на пенсію і повернулася додому. 

Мені зателефонувала донька з Кривого Рогу – сказала, що війна і мені треба виїхати. Там ще і мій батько живе. Тому я вже на другий день поїхала. 

У Дніпрорудному мої друзі залишилися. Розповідають, що дуже багато таких, хто радіє, що прийшли росіяни. Це дуже засмучує. Люди жили разом, спілкувалися. А коли прийшли загарбники, вони зрадили Україну.

Це місто знаходиться між Василівкою і Енергодаром, подалі від траси - там війська ходять, але окупанти поводять себе чемно, якщо можна так сказати. А от у селище Михайлівка біля Дніпрорудного і кадирівці прийшли, і якути, - то вони вели себе нахабно, ображали людей. Виганяли людей з домів.

Найскладніше мені і зараз зрозуміти, нащо все це потрібно. Я не розумію, навіщо йому треба ця війна, ці землі. 

Донька з онукою за кордоном. Життя перетворилось на очікування: прилетить - не прилетить. І коли все це закінчиться?