Я живу в Запоріжжі. 24 лютого, о п’ятій ранку, почула вибухи. Спочатку не зрозуміла, що сталося. Пішла на роботу і там дізналася про початок війни. Мене охопила паніка. 

Моїй бабусі дев’яносто років. Вона жила в селищі Азов Запорізької області. Я забрала її до себе ще в перші дні війни, а вже за тиждень селище потрапило в окупацію. Взяла лише одну валізу з бабусиними речами. Там залишилося господарство. Будинок бабусі пошкоджений. У ньому жили кадирівці. Вони пограбували його. 

Бабуся погано розуміє, що відбувається. Щодня плаче. Чекає повернення додому. Але селище досі окуповане.

За час війни я переосмислила свої цінності. Зрозуміла, що своє життя і життя рідних – найголовніше. Усвідомила, що потрібно цінувати кожен момент. Раніше думала, що мені чогось не вистачає, а зараз вдячна за те, що маю. Хочеться тільки елементарних речей: безпеки і впевненості в завтрашньому дні.