Галина Начева вивезла своїх трьох дітей з окупації після того, як кадирівці познущались з її старшого сина і мало не забрали його з собою

До початку війни я разом із чоловіком працювала на АЗС ОККО у нас в Петропалівці Каховського району.  Займались домогосподарством.  Як кажуть, було все своє: яєчко, м’яско, птиця і свинина. Овочі зі свого городу.  Ми мали постійну заробітну плату. Але через кілька днів від початку війни нашу заправку спалили мародери.

Пів року ми тримались за рахунок господарства. Та вимушені були виїхати, бо було боязко за життя дітей. У нас хлопці 17 й 16 років і маленька красуня-донечка, їй немає ще й трьох років. 

Я дуже злякалась після випадку з середнім сином. Коли він був у моєї мами в сусідньому селі, в будинок прийшли кадирівці. Мами не було вдома, а син тільки прокинувся. Вони обшукували будинок і натрапили на аркуш паперу, який лежав на столі: моя мама іноді пише вірші про наболіле. Там, на чорновику, був вірш, написаний українською мовою.

Сина під дулом автомата заставили переводити вірш на російську мову, потім кричати: «Ахмад – сила» і «Слава Росії», і це все знімалося на телефон ... І потім виложено в інтернет.

Мого сина вони хотіли забрати з собою. Йому шістнадцять, але виглядає дорослішим, бо міцноЇ статури. Запитали,  скільки йому років. Коли він відповів, сказали: «Мал єщьо, живи пока». Після цих подій ми записались на безкоштовну евакуацію з Нової Каховки. І виїхала я зі своїми дітьми 9 вересня.

Нам пощастило: ми поїхали на Запоріжжя в той же день. А через кілька днів, коли зібрались люди, ми виїхали до Одеси.

Ночували в Кропивницькому у віруючих людей. І 13 вересня ми вже були в Одесі. Поселились в хостел для таких, як ми, тимчасово переміщених людей. Проживання і харчування було безкоштовно. Я дуже вдячна волонтерам хостелу «Зупинка» в Одесі.  За місяць перебування там ми оформили документи і змогли найти квартиру. Було тяжко, бо не хочуть брати з маленькою дитиною.

Є люди і сім'ї, яким тяжче, ніж нам. Ми отримували продуктові набори та набори з гігієною. Ми не голодаємо, чисті самі і в чистих речах. Єдине, що стало проблемою, - навчання моїх студентів. Через те, що ми виїхали, нам заборонили брати з собою ноутбуки. А ще - після тих подій, літаків та ракет, доня знов потребує підгузки, хоча до того вже ходила на горщик. 

Хочу знайти роботу, щоб забезпечити всім своїх дітей.