Я з села Капулівка. Працював, землею займався. 24 лютого о четвертій ранку вдома прокинувся, включив новини і побачив, що Київ бомблять. 

Шокує, що стріляють, що постійно треба з дітьми тікати, коли на роботу потрібно, а село обстрілюють.

Обстріл був в селі, і ми вирішили виїхати. Тікали звідси до брата в Олексіївку. Катаємося туди-сюди, де тихо - там і проживаємо. Я працюю, заробляю, роботу не кидаю. Дають ВПО, дають допомогу.

З родичами дружніші стали. З якими не спілкувались, то почали спілкуватися. І до нас приїжджали родичі – ховалися, коли обстрілювали і Дніпро, і Марганець. Зараз Марганець взагалі щодня бомблять.

Я думаю що ще недовго війні залишилося. Думаю, до літа - і все, максимум - до осені. Я думаю, що у них вже не буде ресурсів, щоб так по Україні стріляти.