Я з міста Пологи Запорізької області, зараз перебуваю в Запоріжжі. Виїхали від війни в березні цього року, дві неділі були в окупації. Снаряди рвалися біля нашого багатоповерхового будинку, в під’їзді вже не було скла, і ми вирішили тікати. Моя донька з багатодітною сім’єю і зять виїжджали, зараз як ВПО в Запоріжжі.

У нас вибухів в перший день не було, ми ще на роботу ходили до 3 березня, поки фронт до нас підійшов. Я дуже переживав за онуків: двоє студентів, а ті - малі ще геть. 

Не було ні світла, ні води. Грілися тільки одним газом, воду брали з криниці в приватному секторі. Аптеки та магазини вже не працювали. Які були запаси, на ті й жили два тижні. Найбільше страшно було за онуків за дітей.

Бачили з п’ятого поверху, як снаряди розбивають домогосподарства. Довідувались про жертви серед мирного населення. Шокувала безцеремонність цих орків, що виганяли людей - давали годину, щоб покинули домівку. 

Колони ворожої техніки були нескінченні, але мою сім’ю віра не покидала, що перемога буде за нами.

Ми виїхали 16 березня з Пологів у Дніпро до меншого сина. Двома ходками, бо всі не могли в машину вміститися. Прийшлося їхати через ті блокпости, забирати онуків та доньку. Були принижуючи обшуки. 

В Дніпрі два місяці побули. Там родичі всі з’їхалися в маленьку двокімнатну квартиру, а тоді появилися перспективи у Запоріжжі. Тут племінниця живе, і ми переїхали сюди, ближче до дому.

Оренда житла – це найбільші складнощі. Непомірні ціни. На ті дві тисячі не знаємо, як в зиму входити, бо орендуємо житло.

Я думаю, що на цей рік ще не закінчитися, а на той рік вже закінчиться деокупацією. Я очікую хороше майбутнє - в європейській сім’ї вільних народів. Я маю на увазі вступ до ЄС. Ми будемо будувати країну за прикладом усього вільного світу, демократичного.