Ніна Богданова | Мирноград

"Коли дев’ятиповерхівку зруйнувало, я якраз йшла з магазину"

Щодня із залізничного вокзалу Покровська відправляється безкоштовний евакопотяг – через Дніпро до Львова. Щоразу він везе в тил, на захід, людей із «гарячих» точок. В основному – з Мирнограда, Селидового, Новогродівки та Покровська, які потерпають від постійних обстрілів. Люди покинули напризволяще свої домівки й нажите майно, дехто встиг прихопити найцінніше – сімейний альбом та домашніх тварин. Матеріал Радіо Свобода.

79-річна жителька Мирнограда Ніна Богданова влаштовується на нижній полиці біля жінок з Новогродівки й Покровська. Її, як і ще кількох маломобільних людей, вивезли евакуаційники. Розказує: увечері хотіла збирати речі, і впала. Понад пів доби пролежала на підлозі в квартирі – на поміч ніхто не прийшов, бо у її п'ятиповерхівці не залишилося мешканців, всі виїхали.

Ніна Богданова (ліворуч)

«Отак упала вчора і лежала. Дуже головою вдарилася. І пити хотіла, і в туалет. І не могла встати, доки аж о 12 дня приїхали хлопці», – каже вона.

Мирноград у день евакуації Ніни, 22 серпня 2024 року

Потяг рушає, провідник розносить воду, монотонний рух заспокоює, і Ніна починає розповідати про своє життя. Народилася вона в Новогродівці, яку зараз перетворили на руїну. З шістьох дітей у родині вижили тільки вона з сестрою. Багато років пропрацювала на важких виробництвах Донбасу, зокрема цегляному заводі. Чотири рази виходила заміж, чоловіки померли, дітей не було.

Є родичі, але вони в Росії, говорить жінка. Її родина тепер – дві кішки.

«Жила сама, з котиками. Мурочка і Сонечка. Бувало, йду з магазину, а вони мене вже стрічають. А оце, як бабахнуло, коли дев'ятиповерхівку зруйнувало – я якраз йшла з магазину. Встигла відійти, сам Бог уберіг…

Мурку хтось на базарі залишив, а мені жалко її стало, я забрала до себе. Сонечка - її дочечка… Мурка зі мною років п’ять. А Соня – два місяці. Як узнала, що можна з тваринами – вирішила їхати. Це є мої дітки», – говорить жінка.

Кішка Соня

Ніну останнім часом доглядала соцпрацівниця. Саме вона подала заявку на евакуацію. З собою жінка встигла взяти кілька сумок з одягом, ліки та документи. У квартирі лишилося те, що наживала тяжкою працею.

«У мене такі пледи гарні. І овчина була. І килим під шафою великий. Люда запхнула, падчірка. Але нічого. Так бахкало, а вночі – як бахне. Все одно куди – лиш би не під бахканням», – каже Ніна.

Попереду в неї кілька годин дороги до Дніпра, а там – у шелтер для маломобільних.

«Як же хочеться повернутися додому», – каже крізь сльози жінка.