Я мешканка міста Попасної Луганської області. Ми жили на лінії зіткнення з 2014 року. Мені 50 років. 

Про початок повномасштабної війни ми дізналися зі ЗМІ. Потім пішли на роботу, там також це обговорювали. Ми весь час були в місті, бо думали, що це буде недовго. Коли кількість обстрілів збільшилась, виїхали за межі міста недалеко: все ще чекали, що все закінчиться. 7 квітня ми виїхали в Дніпро, знайшли помешкання і там жили. Ми міняли міста неодноразово, зараз проживаємо у Фастові.

Шокувало, як можна почати таку агресію проти людей і вбивати їх.

Ми досі не можемо зрозуміти, що нам робити далі. Немає ніякої стабільності. Ми не знаємо, коли все закінчиться і взагалі, чи повернемось колись додому. 

На сьогоднішній день ми самі. Заробляємо на житло самі, оплачуємо його і виживаємо самі. У мене двоє дітей, яких треба підтримувати. Треба працювати, і завдяки тому, що є діти, я справлюсь з депресією.

Ми сподіваємося, що повернемося до мирного життя, і наша держава буде за нас піклуватися.