Наша родина пережила дуже жахливі події з самого початку війни. Втратили свій будинок, жили під нескінченними обстрілами вдень та вночі. Подія, яку ніяк не можу забути, коли летіли винищувачі, ми сім'єю тікали у сховище та Поліна впала на землю від страху і не могла йти, досі дуже боляче це згадувати. Зараз Поліна боїться гучних звуків, сирен. Та на сьогодні велика проблема полягає в тому, що немає можливості вчитися офлайн, ходити до школи, мати живе спілкування з однолітками, дуже сумує за друзями.   

Шокуючим було те, як діти боялися вибухів, винищувачів, коли вони пролітали повз будинки. Мій маленький син увісні здригався при вибухах. Дуже тяжким було перший раз побачити свій зруйнований будинок, досі ще не пережили це… У першу неділю не їли хліб, не було його. Моя дитина свідок, як руйнували наш дім та наше місто, досі моторошно це згадувати, постійні обстріли, вибухи. Дуже страшно!