Я жила у Краматорську, коли почалася війна. Я спала, а о п'ятій ранку почула обстріл міста. Це було близько до мого будинку. Мені подзвонив тато, який був на роботі у сусідньому місті. Він сказав, що нам треба збирати речі і виїжджати. Я була в шоці і паніці.

Коли ми з дитиною виїхали з рідного міста, ми дізналися, що ми все втратили... Наш будинок був зруйнований. Коли ми були в Святогорську, то нам не давали майже нічого. За два місяці нам виділили тільки два кілограми борошна. Я не працювала, бо була на простої. А коли ми переїхали в Здолбунів, то нам допомогли волонтери. Вони дали нам речі та гуманітарну допомогу. Тоді стало трохи легше.

Мої діти роз'їхалися по всьому світу. Я за ними дуже сумую.

Мене здивувала доброта сторонньої людини, яка почула нашу проблему магазині. Ми не могли знайти житло, а вона залишила мені свій номер телефону і допомогла нам з цим. Я їй дуже вдячна.

Зараз я не працюю, а отримую виплати як ВПО. У мене немає таких речей, які б нагадували мені про війну, окрім одного…

Коли ми виїжджали, то наша собака-вівчарка Рада утекла від обстрілу. Мій син плаче до цих пір, коли бачить десь вівчарок.