Через війну наша родина з двома дітьми та бабусею-пенсіонеркою залишилась без житла, наш будинок зруйнований після ракетного обстрілу окупантів. Ми з Харкова, Північна Салтівка. Весь наш район зруйнований. Весь рік живемо, де прийдеться, залишились без роботи. Але ми не здаємося, віримо в нашу ПЕРЕМОГУ!

Більш за все нас шокували літаки, що літали над нашими будинками і кидали на нас авіабомби. Тоді почались у дітей наявні ознаки шоку та психічного розладу. Нам довелось покинути рідне місто. Ще нас здивувала допомога від звичайних людей нашої країни, люди допомагали всім чим могли, нам виносили речі, купували одяг, бо ми виїхали без нічого, все залишилось у Харкові.

В перші дні війни був ажіотаж на продукти, магазини закривались, почалось морадерство. Таке відбувалось перші два тижні війни на Північній Салтівці у м. Харків.

Ми бачили 26.03.2022р. з вікон, як орки прорвались у Харків на вул. Шевченко, чули як йшов бій у школі 134. Потім нам у двері подзвонили руські солдати, які хотіли сховатись. Ми не відчинили, було дуже страшно.

Коли наша родина виїжджала з міста, ми бачили трупи цивільних на землі. В машині, яка після обстрілу стояла на узбіччі дороги, а в ній був труп чоловіка, пів голови не було, все в крові. Видовище нашого міста було жахливе. Все це відбувалося під обстрілами. Дітей просили заплющувати очі.