У мене було передчуття перед початком війни. На серці було неспокійно. Потім почались обстріли. На жаль, я не помилилась. Від обстрілів у мене були пошкоджені вікна. До підвалу я не ходила, бо мені тяжко. Бачила снаряди, які літають, але я на все це дивилась спокійно. Намагалась витримати цей жах. Я ж нічого не можу змінити. Коли не було води та газу, я ходила до подруги. У  неї були дрова - так і грілись. 

На деякий час я виїжджала до сусіднього села, де було тихіше. Виїхала тільки заради дітей, які дуже хвилювались. Потім повернулась. 

Зараз мій син воює. Дуже хвилююсь за нього. Чекаю на закінчення війни. Будемо відбудовувати країну.