У мене було два сини. Один в 2018 році раптово помер і залишив п'ятнадцятирічного сина. Онучок живе зі мною, вже другий рік вчиться в Щасті. А другий синок живе окремо.

Раніше можна було миритися з життям, якось жили. У нас був город, вирощували овочі для себе. Два роки я вже не можу вийти з дому, відмовили ноги.

Коли всі почалися військові дії, я не знала, куди подітися. Я плакала день і ніч. А потім вирішила: що Бог дасть, то і буде. Я зрозуміла, що все залежить від Бога. Зараз все нормально, але я все одно боюся. Воно стоїть перед очима, особливо вночі. Все згадується.

Коли почалася війна, я плакала день і ніч

Мрію, щоб могла самостійно ходити, аби було здоров'я.