Мені 32 роки, я з Краматорська. Вночі ми чули вибухи, а потім почалась якась паніка зранку. Всі тікали, на заправці було багато людей з сумками. Незрозуміло було нічого, а коли побачили новини, то зрозуміли, що війна прийшла. Коли почалися обстріли, стало дуже страшно.

Ми десь півтора місяці прожили в Краматорську. Потім поїхали, бо дитині страшно було. Виїхали за день до вибуху на станції, де загинуло більше 50 людей.

Евакуаційним автобусом виїхали до Дніпра, а потім - до Кривого Рогу. Найважче було знайти житло. Ми не знали, куди їдемо, де будемо жити. Коли знайшли квартиру, почався пошук роботи. Я два місяці не могла знайти роботу, зараз вже працюю. Хочеться додому.

Війна - це шок, люди гинуть - це шок. У мене в голові не вкладається, що коїться взагалі. Дуже багато знайомих втратили своїх близьких на цій війні. Це дуже страшно.

В мене є добре відчуття: я думаю, що  вже скоро все закінчиться.