Я народила дитину, і через місяць почалася війна. Першу ніч ми були у підвалі. Потім не стало води та світла. Я з новонародженою дитиною на руках. Не було ліків.

Коли розбомбили пологовий будинок у Маріуполі, я зрозуміла, що у Путіна немає серця й почуттів, і все це скоро не закінчиться. Я готова віддати своє життя, аби він помер, і мої діти були у безпеці. Хай мене Бог простить.

Ми були у місті до останнього, а коли пролетіла ракета у мене над головою, вирішили виїжджати. Були постійні обстріли, і ми боялися, що не доїдемо. Домашніх тварин ми залишили, їх доглядають сусіди.

Ми виїхали до Запоріжжя - це було найближче місто від нашого дому. Війна нас згуртувала. В мене чоловік, двоє дітей і дідусь, якому 83 роки.

Ми віримо і молимося, що все буде добре. Я бачу своє майбутнє у незалежній Україні. Ми всі стали ріднішими.