Мені 38 років. Маю дружину і двох дітей. Ми жили в Бердянську. У першу ніч не спали, бо боялися прильотів. Коли прийшли окупанти, не стало світла, зв’язку, інтернету, газу. Повсюди були російські прапори. 

У квітні ми виїхали в Запоріжжя. Найважче було проїжджати російські блокпости. Окупанти перевіряли телефони. Змушували мене роздягатися. 

Мати залишилася на окупованій території. Я вже два місяці не можу поговорити з нею по телефону. Тільки переписуємося в телеграмі. 

Дякуємо Фонду Ріната Ахметова та іншим організаціям за допомогу. Я працюю дистанційно, однак обсяги роботи значно скоротилися. 

Діти досі налякані. Та й ми з дружиною боїмося кожного гучного звуку, особливо грому. Надіємося, що восени Бердянськ буде деокуповано і ми повернемося додому.