Напередодні війни до Людмили в село приїхала донька із зятем і маленькими онуками-двійнятами. Та через декілька днів їм довелось бігти від обстрілів

Я з Гуляйполя, інвалід другої групи. Мені 64 роки. За сто метрів від нашого будинку влучила ракета у церкву. Зранку вона прилетіла – і ми відразу зібралися швидко. Точніше, в чому стояли, в тому і виїхали з Гуляйполя.

Дорога проходила більш-менш нормально, але страх був сильний. Їхали ми зазвичай через Оріхове на Запоріжжя. 

Нам довелося коло зробити, бо звичайним шляхом туди не можна було проїхати - не пропускали на блокпостах. Найбільший страх був не за себе, а за внуків маленьких. Онучатам по три з половиною роки. Двійнята. 

У нас двоє доньок у Запоріжжі. Якраз перед війною старша приїхала з дітьми та нашим зятем до нас у Гуляйполе. І так сталося, що довелось тікати.

Ми приїхали в Запоріжжя, у меншої дочки переночували й поїхали на захід України. Були там більш ніж три місяці, сюди повернулись у кінці вересня чи на початку жовтня. Вирішили: будь що буде. Діти поїхали у Швейцарію, а ми сюди, в Запоріжжя повернулись.

Сюди ми приїхали, стали у ЦНАПі на облік, нам видали довідки ВПО. Люди підказали, куди нам звертатись по гуманітарну допомогу, і наша громада Гуляйпільська почала її видавати. І фонди теж. Фонд Ріната Ахметова видавав гуманітарну допомогу. І інші фонди. А на заході ми сиділи без нічого. Я ще й на групі, бо в мене бронхіальна астма. Аерозолі такі дорогі! А в чоловіка цукровий діабет - йому потрібен інсулін, а його нема. Зараз уже є, але 15% потрібно доплачувати за нього.

Війна дуже негативно вплинула на онуків. Вони перелякалися страшенно – і старші, і менші. Це просто жах. 

Онуки зараз у Швейцарії, і навіть коли грім загримить перед дощем, вони вже бояться і біжать до мами й тата. І кричать страшно, бо перелякалися, маленькі.

З ними соціальні працівники займаються. Там із дітьми щодо цього налагоджена робота.

Я би хотіла, щоб війна закінчилась у цю хвилину. Я відразу б додому поїхала. Але в мене складається таке враження, що ця війна ще, напевно, довго триватиме. 

Хочу, щоб усе відбудувалось, щоб усі повернулись на свої нажиті місця. Нехай навіть їх уже немає, але щось же буде держава відбудовувати, мабуть. Усі надіються на краще.