Родина у мене велика - два синочки і лапочка дочка. Виїжджати не плануємо, тому що у мене і мама, і свекруха у такому поважному віці, що доводиться за ними приглядати. 

Без роботи дуже тяжко. Більшість підприємств виїхало. Добре, що один раз на місяць отримуємо гуманітарну допомогу, дають безкоштовний хліб. 

У 2014 році нас теж зачепила війна, але тоді підприємства не закривались, було легше, бо я мала роботу. Я працювала в Дружківці. Зараз набагато складніше. Ми тоді були молодшими, не відчули так сильно труднощі війни. 

Зранку 24 лютого всі спали, а потім почалися дзвінки з усіх боків: "Виїжджайте!". Ми сказали, що залишимось. Спочатку паніка була у всіх, потім заспокоїлись. Тут мій дім, я не хочу його покидати. Ми не хочемо бути в гостях. Вдома є тварини. Все це тримає. 

Довелося розлучитися з дітьми. Вони розкидані по всій Україні. Це певно найважче. Хвилюємося за них: як діти там, в інших містах. І дуже складно приймати невідомість: лягаєш спати і не знаєш що буде завтра. Прокинешся ти чи ні. 

Шокувало саме слово "війна". Цього достатньо. 

Приємні моменти - це коли діти приїжджають. Хоч якесь щастя. Вони роблять сюрпризи. Сидиш вдома, в городі колупаєшся, а тут заходять діти. У такий тяжкий час це найбільш цінно. 

Спочатку всі почали виїжджати, а потім магазини, аптеки повідчинялися. У магазинах усього достатньо, були б тільки гроші.

Тяжко звичайно. Ми втрачаємо родинні зв'язки. бачимося рідко Всі діти перебувають у різних куточках України, бачимося рідко. А я, як людина у віці, маю доглядати своїх батьків. Це - мій борг. Вони у такому віці, що з ними нікуди не поїдеш. 

Будемо дуже раді, коли закінчиться війна і ми доживемо до цих днів. Найголовніше - вижити. І щоб були всі поряд живими і здоровими. 

Психологічний стан складний. Коли розлучалася з дітьми, у мене була істерика. Добре, що мама була поряд, відпоювала мене пустирником. Довелося взяти себе в руки. Ніколи не думала, що так буде. 

Долаю стрес роботою. Я виготовляю іграшки, займаюсь шиттям. Машинка гуде, я не чую вибухів. Намагаюсь не зациклюватися на війни, бо це б морально вже вбило. Просто переключаюсь на роботу, прибирання, домашні клопоти. Зараз валянням захопилась, допомагаю людям. 

Люди кажуть, що війна затягнеться на роки, але надовго не хотілося б. Навпаки - хочеться щоб вона закінчилась якнайшвидше. Живу одним днем: прожила день - і добре. Я не бачу поки хорошого майбутнього.