Я з села Галаганівка Снігурівського району. До війни працював на будові, потім - за кордоном на будівництві. Мені 36 років. 

Я був на роботі в Херсоні, як почали бомбити аеропорт в Чорнобаївці. Коли ми їхали з Херсону, то вже були руські танки біля Антонівського мосту. Я нікуди не виїжджав, постійно був тут в селі під окупацією. 

Все було, як страшний сон: додому приходили руські, перевіряли телефони, шукали військову форму. Постійний був огляд.

Усі заощадження йшли на продукти, ринки як і були, то працювали. Продукти були постійно.

Коли руські почали виходити, то обстрілювали, що могли.

Коли ЗСУ звільнили наше село, то жінка з дитиною поїхала до тещі, в Чехію, а я постійно був тут.

Коли прийшли наші війська, я був на дворі. Мабуть, дрова рубав. Придивляюсь – наші прапори. Йшли українські штурмовики.

Я хочу, щоб усе було, як до війни. Головне – мирне небо над головою.