Я жив у Миколаївській області, працював на заводі "Сандора". Почалась війна, і коли снаряди почали прилітати зовсім поряд, довелося звідти виїхати, бо ми ховались по підвалах. Ми окуповані не були, але сусіднє село, яке розташоване від нас за 24 кілометри, вже було зайняте орками. 

Ми виїхали у Черкаську область 13 березня. Їхали стареньким "Жигулем". Зібрались за пів години. Пощастило по дорозі заправитись. Я родом із села Шестеринці, тому сюди і приїхали. 

У перший день війни гелікоптери били з-за річки над нашим будинком. Я мав іти у нічну зміну, але вже нікуди не пішов. 

Я втратив роботу і це для мене найбільші труднощі. Велике дякую, що давали нам допомогу, підтримували. 

У Калинівку я не бачу сенсу повертатись. Там газове опалення, якщо щось станеться, замерзнемо. А тут піч, можна топити дровами. Навесні будемо повертатися. 

Шокувало найбільше, що росіяни на нас напали. Ніколи не думав, що вони на нас війною підуть. 

Я думаю, що бойові дії незабаром скінчаться, але коли буде справжній мир, невідомо. У майбутньому хочу повернутися додому, працювати.