Сейфатова Гулжан, учениця 11 класу Комунального закладу "Мажарський Ліцей"

Вчитель, що надихнув на написання есе - Лисенко Надія Олексіївна

Моя Україна майбутнього

За вікном пролітали пейзажі. Ми з сім’єю  їхали в місто. Обабіч дороги розкинулися поля капусти. Був липень місяць. Навкруги все буяло.  Звивиста доріжка вела на невеличку гірку і перед очима відривався новий вид. Скрізь, де сягало око. До самого горизонту цвіли поля соняшнику. Всі вони були повернути до сонця. Здавалося, що то сонце опустилося на землю і пофарбувало все довкола.

Я опустила скло в машині і на мене пахнуло цілим вибухом смаків. Тут і гаряче сонечко, і мед, запах польових квітів. Боже!.. Яка краса! -–подумала я. Скільки ж потрібно людей і ресурсів, щоб перетворити рідну землю на рай!.

І враз мені пригадався нещодавній сон. …Я не бачила нічого. Скрізь був хаос і морок. Намагалася щось зрозуміти, де  я, і що зі мною. Так тривало багату часу,   як сліпа йшла, обережно ступаючи. Коли очі потроху звикли, вдалині я побачила маленький промінь сонця. Потрібно йти туди. Я поспішила назустріч. Йшла доволі довго. Піднялася на пагорбок.

Внизу лежало зруйноване місто. В центрі ріс невеличкий соняшник. Він мав жалюгідний вигляд. Пошарпане листячко, голівка схилилася майже до землі, з тоненького стовбурця витікав сік. Та раптом сталося диво. Біля нього закружляли бджілки, які згодом стали людьми.

Один почав його поливати. Інший посипати, люди взялися за руки і почали свій танок. І сталося диво! Квітка сонця почала підіймати несміливо голівку, згодом почала зростати. Вона збільшувалася на очах і стала зовсім велетенською. Люди зникли. Я поспішила  до соняшника. Та він почав на очах  змінюватися. Де був стовбур, постала дорога, листя перетворилося на прекрасні парки, а голова соняшника стала містом. Чудасія подумала я…

…Яким я бачу майбутнє України? Моя батьківщина однозначно буде сильною, розвиненою, демократичною державою. Якою будуть пишатися всі! Я вірю в український народ- незламний, працьовитий, щирий. Це нація. Яка піде на все, заради спільної мети.

Зараз Україна переживає не найкращі часи, але ми всі маємо вірити в те, що наша держава здолає всі негаразди. В майбутньому моя країна, ще більше шануватиме свої традиції та історію. Вона збереже свою ідентичність, стане дуже заможною країною. А ми повинні зробити все, що в наших силах, і навіть більше. Адже саме ми будуємо своє майбутнє не тільки для себе. А й для наступних  поколінь. Наша держава заслуговує на найкраще і саме ми повинні зробити її успішною.

Коли Україна переможе ми відбудуємо зруйновані будинки та міста. Люди, нарешті зможуть вдихнути на повні груди.

Замість  постійних сирен, ми будемо чути сміх щасливих дітей. Все, що довелося нам пережити, залишиться в наших серцях. До кінця життя ми будемо вдячні нашим героям, тим, хто відважно воює за наше світле майбутнє. Після перемоги золоті пшеничні і соняшникові поля будуть безмежними, люди щасливішими, а нація ще сильнішою.