Коли Мирослав дізнався про початок повномасштабної війни, він з іншими чоловіками влаштував нічні чергування. Зараз згадує про це з посмішкою, адже насправді в людей не було ані зброї, ані якогось плану, і навряд чи вони могли б щось подіяти проти реальної загрози. Але тоді був такий дух супротиву. 

Мирослав працює на підприємстві ДТЕК. Він розповідає про перший обстріл, коли стало зрозумілим, що війна набагато ближче, ніж вони думали. У бункері були чутні удари, вибухи, дзвін скла. Зник зв’язок і не було зрозумілим, що сталося з колегами, які лишилися на поверхні. На щастя, всі вціліли.