Мені 39 років. У мене є чоловік і діти. Ми жили в селі Червоноблагодатне Запорізької області.

Спочатку віддалік чули вибухи, бачили, як кружляли літаки й ракети. Тридцятого жовтня в село заїхало багато кадирівців. Кілька днів вони нікого не чіпали, потім пішли по будинках. У мисливців забрали зброю. У дітей випитували, в кого є позашляховики. 

Коли побачили в сусіда сучасний трактор, вимагали документи, щоб переконатися, що він його придбав, а не вкрав. Вони не могли повірити, що чоловік заробляє стільки, щоб купити таку техніку. 

До нас приходили дуже часто. Мій чоловік працював на фермера, який мав великі статки, сільськогосподарську техніку. Фермер виїхав. Кадирівці вимагали, щоб чоловік зв’язався з ним. Погрожували все відібрати. 

Коли виїхали кадирівці – заїхали росіяни й буряти. Відразу перевели стрілки годинників – довелося жити за російським часом. Вони пограбували будинки, повбивали собак. Інколи стріляли просто в повітря – діти дуже боялися. Після цього ми виїхали в Запоріжжя. Перетнули двадцять російських блокпостів. У Василівці російські військові ретельно перевіряли речі, навіть кишені вивертали. Батьки залишилися в окупації.