Мені 61 рік. Я жив у Гуляйполі. Працював комбайнером. Про початок війни дізнався від друга. Четвертого березня почалися обстріли. Бомбили центр. У мій будинок також було влучання. Восьмого березня я виїхав у Васильківку Дніпропетровської області. Думав, що на один-два тижні, а вже п’ять місяців минуло. 

Я розлучений, проте спілкуюся з дружиною і дітьми. Коли почалися обстріли, я вивіз дружину й тещу, а зять –  доньку та внучку. Зараз вони мешкають у Дніпрі.

Я частенько їжджу додому. Допомагав знайомим переганяти комбайни у Дніпропетровську область. Їздив до одного фермера ремонтувати техніку. Треба ж хоч якось заробляти, бо на одну лише пенсію не прожити. У Васильківці роботи за професією не знайшов. Мене запрошували в Гуляйполе, але там страшно. Бувало таке, що комбайнери потрапляли під обстріли.

Якось я на десять днів їздив додому. Лагодив комбайн на бригаді. Було сім прильотів – осколки летіли. Було дуже страшно. У Гуляйполі немає світла, води, газу. Я просив у сусіда газовий балон, щоб приготувати їсти. Сподіваюся, що війна скоро закінчиться. Хочу повернутися додому.