Мені 46 років. Я живу з дванадцятирічною донькою в місті Охтирка Сумської області. Не працюю. Отримую пенсію по інвалідності.

Про початок війни я дізналася від подруги. Вона зателефонувала й порадила збирати документи й речі. Я збігалася в аптеку й магазин. Скрізь були величезні черги. Коли поверталася додому, в наше місто заїжджали російські танки.

Ми з донькою з самого початку війни живемо в коридорі на розкладачках. Наш будинок розташований біля дороги, тому страшно.

Були проблеми з ліками. Дякую лікарям за те, що допомагали мені. Також вдячна Фонду Ріната Ахметова за гуманітарну допомогу.

Сподіваюся, що навесні війна закінчиться. Хочу мати роботу. Хочу, щоб моя донька ходила до школи. Вона відмінниця, але тяжко навчатися, коли зникає світло й інтернет. Хочу, щоб нам більше не доводилося ділити хліб на дрібні шматочки й економити його. Мрію про те, щоб відбудувалося наше місто та вся Україна.